Друк

РОЗВИТОК ЗЕМСЬКОЇ МЕДИЦИНИ ОЛЕКСАНДРІЙЩИНИ

Приблизно півтора століття тому на наших українських землях прогресивні громадські діячі і, в першу чергу, лікарі започаткували унікальне явище світової медицини під назвою «Земська медицина», альфою і омегою якого й була охорона здоров’я людини та попередження хвороб.

Згідно з новим документом на місцях створювалися органи місцевого самоврядування – земства. У губерніях і повітах формувалися виборні земські установи – земські збори та земські управи. До їх компетенції входили місцеві господарські, соціальні та освітянські справи. Серед них провідне місце належало медичному догляду та санітарній справі.
В Україні земства були започатковані в 1865 році. На момент ліквідації кріпацького права кількість селян на теренах Російської імперії сягала 85% від маси народонаселення держави. Лікарською допомогою сільський люд майже не користувався. Злиденне життя у неналежних санітарних умовах спричиняло надзвичайно високу смертність на селі, особливо в дитячому віці. Знахарі та знахарки, фельдшери, котрі майже не відрізнялися від останніх, надавали нашим землеробам швидку «медичну допомогу».

Земський лікар і земський учитель – симбіоз у царині народної медицини та просвіти. Самовіддана праця земців допомогла тисячам учорашніх кріпаків вийти на широкий шлях цивілізованого життя.

img1

«Просвіта, і тільки вона вирішує все, тому що жоден закон, жодна обов’язкова установа не в змозі вплинути на особисте, домашнє життя, і лише вона, просвіта, має силу розбити міцну оболонку невігластва, звичаїв та звичок, які вибудовувалися віками», – слова ці належать видатному земцю, першому санітарному лікарю Росії І.І. Моллесону. Принципово не займаючись приватною практикою, земські лікарі тим самим відкидали західноєвропейську концепцію медичної допомоги у вигляді приватних взаємин між лікарем та пацієнтом, тобто на правах ремесла або торгівлі. Українська земська медицина, як і російська, була суто громадською акцією.

 

Праця лікаря в земстві не була особистою послугою за рахунок хворого, не була також і благодійним вчинком, вона була суспільною службою. Зважаючи на присутність у земських установах прогресивно налаштованих дворян, різночинців і купців, не кажучи вже про репрезентантів від селян, праця земського лікаря у більшості губерній пристойно оцінювалася.

Земську лікарню завжди вважали однією із найавторитетніших медичних установ. Професія лікаря, як жодна інша, потребує гармонії розуму та серця. Ось чому в давнину дозволялося практикувати лише тому, хто мав, окрім медичної, ще й гуманітарну освіту. Лікар повинен бути не лише тонким психологом, а й володіти мистецтвом слова. Історія Олександрійської медицини пов’язана з діяльністю таких видатних людей як: Тезяков М.І., Самойлович Д.С., Хижняков В.В., Гриневич І.Р., Якубовський В.О., Морозовський Н.С., Ігумнов С. М., Міщанінов О.І., Бублієв Ф.Н.

img2Микола Іванович Тезяков (1859-1925) - лікар, громадський діяч. В 1884 році закінчив медичний факультет Казанського університету. В 1889 році Микола Іванович був призначений земським санітарним лікарем Єлисаветградського та Олександрійського повітів, де працював до березня 1897р. Тезяков М.І. здійснював нагляд та дослідження сезонних робітників, розробив програму допомоги безпритульним, домігся створення у Знам’янці лікувально-продовольчого пункту. Велику наукову та практичну цінність являють праці з вивчення дитячої смертності та організації дитячих ясел на селі. Регулярно друкував звіти про стан земської медицини в Єлисаветградському та Олександрійському повітах. У 1890 році Тезяков М.І. відкрив у Єлисаветграді земську аптеку. Згодом така аптека була відкрита і в Олександрії.

У 1892 р. Микола Іванович підготував і прочитав на зібранні наукового Товариства Єлисаветградських лікарів доповідь „О рождаемости и смертности в Елисаветградском уезде”.
Науковий доробок Тезякова М.І. складає понад 85 друкованих праць. Серед них – „Земская медицина, заболеваемость и смертность населения в Елисаветградском уезде в 1895 году”; „Земские школы Елисаветградского уезда в санитарном отношении” (1895 р.), „Глазные болезни в Елисаветградском уезде Херсонской губ.”(1890 р.). Написав фундаментальну працю „Материалы для истории земской медицины в Александрийском уезде Херсонской губ. с 1865 по 1890 р.р.” та ін. Написана у Єлисаветграді робота „Сельскохозяйственные рабочие и организация за ними санитарного надзора в Херсонской губернии” (1896 р.) удостоєна премії (500 руб.) Херсонського земського банку і Харківського університету.

 

Микола Іванович Тезяков був організатором та учасником багатьох з’їздів лікарів. Відновив діяльність курортів, заснував журнал „Курортное дело”. У Кіровограді Тезякову М.І. встановлено меморіальну дошку.

img3Данило Самійлович Самойлович (Сущинський) – український медик, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства, першим довів можливість протичумного щеплення.

Народився в с. Янівка Черні-гівської губернії в родині священника. В 1756-1761р.р. навчався у Київській академії, при вступі до якої змінив своє справжнє прізвище на Самойлович. З 1761 по 1765 рік навчався у Петербурзькій адміралтейській шпитальній школі, куди був спеціально відібраний зі студентів Київської академії одним із професорів школи.

Після закінчення школи в 1767р. Самойлович отримав звання лікаря і працював в Петербурзькому адміралтейському госпіталі. Під час російсько-турецької війни Данило Самійлович знаходився в діючій армії. Це був талановитий лікар, який під час віськових дій не тільки спас полководця Суворова А. В., але і, за словами останнього, «поставив на ноги весь полк». Після звільнення в 1770-1771 р.р. Самойлович Д.С. приймав участь у боротьбі з епідемією чуми в Москві, був членом протичумної комісії. З 1776 року Самойлович Д.С. поглиблював свої знання в галузі медицини за кордоном, зокрема в Італії, Франції, Німеччині та Англії. Під час навчання в Лейденському університеті захистив докторську дисертацію.

 

1784-1799 р.р. - керував боротьбою проти чуми в Кременчуці, Єлісаветграді, Одесі та в Криму. Данило Самійлович тоді особисто відвідав уражені чумою населені пункти нашого краю – Олександрію, Знам'янку, Суботці, Цибулеве, Шарівку. Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. Вперше в світовій практиці він започаткував деякі епідеміологічні експерименти, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря.

За енергійні заходи з ліквідації чуми 1785 року Самойлович Д.С. отримав чин колезького радника. Він був членом 12 західноєвропейських академій і наукових колегій.

img4Сергій Миколайович Ігумнов (1864-1942 р.р.) - видатний епідеміолог, лікар, який понад 40 років життя віддав земській медицині. Після закінчення медичного факультету Московського університету, два роки Сергій Миколайович працював санітарним лікарем Олександрійського повіту. Регулярно виступав з доповідями, рефератами та повідомленнями на зібраннях і з’їздах олександрійських лікарів, які друкувалися в „Сборнике Херсонского земства”.

Олександрійська земська управа висловила йому вдячність за корисну діяльність. Сам Ігумнов відзначив: „Работа в Александрийском уезде значительно укрепила мои прежние мнения и обогатила знаниями...” Ігумнов С.М. здобув визнання не тільки як фахівець медицини, а й як громадський діяч, популяризатор медичних знань, історик земської медицини: „Земские врачи теперь и прежде”, „К вопросу о кризисе земской медицины”, „Общий характер и строй земской медицины” та ін. Він автор багатьох праць з питань епідеміології, демографії, санітарної статистики.

З нашим краєм тісно пов'язане життя Хижнякова В.В. - лікаря, вченого, літератора. У 1894 році він закінчує імператорсько-військову медичну академію, а з лютого 1894 року працює санітарним лікарем Олександрійського повіту. Першою його серйозною науковою роботою було складання річного повітового звіту. З Олександрії Хижняков В.В. переїздить до Єлисаветграда, де починає працювати земським санітарним лікарем (до нього на цій посаді працював Тезяков М.І.). Він постійно відвідує села повіту, робить санітарні огляди населення, вивчає стан побутових умов сільгосппрацівників.

За матеріалами досліджень, проведених на Олександрійщині В.В.Хижняков написав наукову працю «Про харчування сільськогосподарських працівників», яка була надрукована в медичному часописі «Врач». Він видав кілька книг, написав низку наукових праць з гігієни та санітарії на основі обстежень у Олександрійському та Єлисаветградському повітах.
Олекimg5сандр Іванович Міщанінов з 1906 по 1909 рік проходив ординатуру в лікарні Червоного Хреста під керівництвом Юцевича О.А. Після цього працював у селі Петрово, а потім - хірургом у Олександрійській земській лікарні до 1912 року.

У роки Великої Вітчизняної війни Олександр Іванович працював головним лікарем дев’ятої Холмогорської лікарні м.Харкова. Разом зі своїми співробітнками врятував життя більше семи тисячам пораненим радянським воїнам.

Багато земляків-лікарів нашого краю стали відомими далеко за його межами завдяки своїй науковій та практичній діяльності. Зокрема, лікар Олександрійського гусарського полку (1824-1830 рр.), потім Олександрійського і Новопразького (1855-1857 рр.) військових шпиталів Гриневич І.Р., відомий як автор праці «О лихорадках в Полтавской губернии» (1826 р.), написав роботу «Счастливый исход ранения мозга ножом» (1868 р.).

В Олександрії народився Бублієв Ф.Н., який згодом став військовим лікарем Київського шпиталю. Науковою діяльністю займався і земський лікар Олександрії Якубовський В.О., перу якого належить перша в Україні праця «Матеріали з історії земської медицини» (1890 р.).

Пам'ять людська всесильна. Вона завжди повертає нас в минуле.

Контакти

вул. Шевченка, буд. 176, м. Олександрія,
Кіровоградська область, 28000
тел. (05235) 4-01-26, 
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.